На українському сільському кладовищі на більшості могил видно обличчя померлих. Овальні фото кольору сепії висять на фарбованих металевих хрестах, а над іменами в чорному граніті вигравіювано обличчя. Перетніть кордон зі Словаччиною чи Польщею, і на більшості каменів над іменами й датами буде лише хрест.
Ми хотіли виміряти цю різницю на власних фотографіях. EveryStone зберігає фото надгробків понад 300 000 могил в Україні, Чехії, Словаччині, Польщі та Литві, тож ми зробили вибірку для кожної країни й порахували обличчя.
Як ми рахували
В архіві немає поля «портрет», тому ми дивилися самі. Для кожної з п’яти країн ми випадково вибрали 340 могил серед записів, що мають принаймні одне схвалене фото, взяли по одному фото на могилу й відкинули повтори того самого файлу. Кожне зображення ми переглянули на контактних аркушах і відкривали повне фото, коли камінь був надто дрібним, щоб його оцінити. Кожен камінь отримав одну позначку: фотокерамічний чи емалевий портрет, портрет, вигравіюваний на камені, портрет іншого типу, порожня рамка там, де колись було фото, або жодного портрета.
З 1695 фото на 75 було видно надто малу частину каменя, тож лишилося 1620. Ці цифри описують могили в нашому архіві, і не більше. Наші фото походять з різних обстежень у кожній країні, а на широкому знімку родинної ділянки маленький овал легко пропустити, тож нижчі показники радше занижені, ніж завищені.
Частка могил у вибірці, на надгробку яких є портрет, з розподілом за типом. Від 309 до 336 придатних фото на країну.
В Україні обличчя видно на 196 з 315 могил (62%). У Чехії цей показник становить 147 з 332 (44%). Литва, Словаччина й Польща тримаються разом на рівні від 13% до 14%. Тип портрета теж залежить від країни: в Україні 107 вигравіюваних портретів, у Литві 17, а в Чехії, Словаччині та Польщі разом лише дев’ять на 996 могил.
Фотографії, випалені на порцеляні
Фотокерамічні портрети з’явилися в 1850-х роках. Француз Лафон де Камарсак (1821-1905) 1854 року винайшов спосіб друкувати фотографічні зображення на порцеляні, а в Музеї Вікторії та Альберта зберігається чашка з блюдцем із «незмінних фотографій на емалі та порцеляні», які він показав у Лондоні 1862 року. Після випалу в печі зображення ставало частиною глазурі, тож могло десятиліттями стояти просто неба під сонцем і морозом. На кладовищах, які ми фотографуємо, зазвичай це овал з білою або чорною облямівкою, вмурований у камінь або прикручений до хреста.
В українській вибірці овали найчастіші на могилах людей, які померли в 1970-1989 роках: вони є на 30 з 69 могил цих років. Багато з них стоять на скромних пам’ятниках: плитах із терацо, залізних хрестах і фарбованих металевих обелісках. Деякі майстерні випалювали фото й напис на одній емалевій пластині та підфарбовували обличчя й тло, як на табличці Івана Марченка в Погребах, де його портрет на тлі намальованого блакитного неба розміщено поруч з іменем і датами.
Іван Марченко (1906-1969), кладовище в Погребах, Київська область: підфарбована фотографія й напис, випалені на одній емалевій пластині, прикрученій дротом до металевого хреста.
Вісім каменів в основній вибірці мають лише порожню нішу або голу рамку там, де колись був приклеєний овал, а на інших зображення вицвіло до блідої тіні. На бетонному камені в Хмельницькому табличка з іменем Олени Масловської (1906-1991) ціла, а овал над нею порожній.
Чорний камінь і алмазна голка
Другий стиль узагалі не потребує фотографії на камені. Гравер переносить фото на полірований чорний камінь точка за точкою, твердим вістрям. Кожен удар лишає світлу цятку, і з цяток складається обличчя у відтінках сірого. 1997 року газета Seattle Times відвідала українського гравера в Орегоні, який робив такі портрети ще в Україні до еміграції. Він працював ручними інструментами, привезеними з собою, і на одне обличчя йому потрібні були тисячі ударів. Сучасні майстерні також використовують верстати, які переносять відскановану фотографію на камінь.
Українські могили з нашої вибірки за роком смерті в записі, 313 могил із відомим роком. Групи невеликі, від 20 до 74 могил кожна.
В Україні серед померлих у 1970-1989 роках керамічні овали переважають гравіювання з рахунком 30 до 17. Серед померлих від 2000 року вигравіювані портрети є на 71 зі 130 могил, а овали на 25. Рік смерті не дорівнює року встановлення каменя, бо родини часто замінюють пам’ятник через багато років після похорону, тож діаграма показує те, що стоїть на кладовищі сьогодні.
Андрій Бурима (1920-1997), кладовище Кінські Роздори, Запорізька область.
Литва повторює ту саму картину в меншому масштабі: 25 керамічних портретів і 17 вигравіюваних на 309 могил. Кілька старіших литовських гравіювань зроблено на сірому граніті, а не на чорному, і там крапкові обличчя виглядають м’якшими.
Два обличчя, один камінь
Половина каменів із портретом у нашій вибірці, 238 з 474, показує двох або більше людей. У Чехії частка сягає 116 зі 147, бо родинні могили там часто збирають два-три покоління під однією табличкою. Найчастіше це подружжя, і їхні смерті можуть розділяти десятиліття: на камені з терацо в Запоріжжі Андрій Коновал помер 1958 року, а Марія Коновал 1990-го, і їхні овали висять поруч.
Ліворуч: Андрій Коновал (1912-1958) і Марія Коновал (1909-1990), Капустяне кладовище, Запоріжжя. Праворуч: Адам Козакевич (1905-1971) та Александра (1912-1989), кладовище Рачкунай поблизу Вільнюса.
Камінь Козакевичів у Литві показує подружжя молодим, поруч в одному овалі. Табличка польською і закінчується словами «Pamiątka od dzieci», на пам’ять від дітей. У Жагаре, біля кордону з Латвією, Василюс Йосас і Пранцішка Йосене мають спільний вигравіюваний камінь, його обличчя поруч із її.
Василюс Йосас (1913-1982) і Пранцішка Йосене (1923-1990), Нове кладовище Рактуве в Жагаре, Шяуляйський повіт.
Чехія, Словаччина та Польща
У Чехії овали є на 128 з 332 могил у вибірці, часто рядами на родинній табличці. Ще на 13 могилах фотографії в рамках стоять за склом у ніші в цоколі, і такого звичаю ми більше ніде у вибірці не бачили. Вигравіювані портрети трапляються лише на шести.
У Словаччині й Польщі портрет лишається вибором меншості, приблизно одна могила з восьми, і майже завжди це керамічний овал: 43 з 44 у Словаччині та 42 з 44 у Польщі. Кілька словацьких овалів розміщено на хресті або під рельєфом Христа.
Властічка Вахайова (1943-1945), кладовище Секуле, Трнавський край, Словаччина. Напис на камені: «Тут солодко спить маленька Власта».
Віра та обличчя
Ми відібрали 119 могил на єврейських кладовищах України й змогли оцінити 102. З 34 людей, які померли до 1945 року, здебільшого під традиційними мацевами з висіченим текстом на івриті, портрет мають двоє. З 68 померлих пізніше портрет мають 38 (56%), і це як овали на радянському бетоні, так і вигравіювані обличчя на чорному камені. На єврейських кладовищах Братислави та Прешова у Словаччині жодна з 108 могил, які ми змогли оцінити, не має обличчя.
Багато мусульманських богословів не схвалюють зображень на могилах, проте дев’ять із 43 могил, які ми маємо на татарських кладовищах Райжяй у Литві та Варшави, Богонік і Крушинян у Польщі, мають портрети. Серед християнських могил різниця проходить по країнах: у переважно католицьких Словаччині й Польщі портретів мало, у Чехії багато, а в Україні, переважно православній і греко-католицькій, найбільше.
Римма Горіна (1956-1993) та Олександр Кацерман (1918-1993), єврейське кладовище Корсуня-Шевченківського, Черкаська область.
Як знайти обличчя
Портрет на надгробку може бути єдиною фотографією людини, яку коли-небудь знайде дослідник родоводу, а керамічні й емалеві овали 1950-1980-х років вицвітають і відпадають. Кожна могила вище має власну сторінку з фото й датами поруч із місцем на мапі, і так само багато тисяч інших. Переглядайте кладовища України, Чехії, Литви, Словаччини та Польщі, а якщо знаєте камінь з обличчям, сфотографуйте його й додайте, поки зображення ще видно.